Курс «Нова історія країн Європи та Америки (другий період)» займає важливе місце у системі вузівських гуманітарних наук. Він дозволяє осягнути цілісність розвитку світової цивілізації через одиничне, часткове, загальне, збагнути в основних рисах його головніші закономірності і особливості, роль різноманітних факторів. Курс знаходиться у тісному взаємозв’язку з іншими навчальними дисциплінами – історією середніх віків, історією України, новою історією країн Азії та Африки, історією народів Росії. Зокрема зв’язок з історією Азії та Африки дозволяє зрозуміти наслідки цивілізаційного впливу Заходу на розвиток народів і країн даного регіону; визначити спільне і відмінне у суспільно-політичному розвитку Сходу й Заходу. Важливу роль у вивченні предмету відіграє культурологія, котра вивчає зв’язок традиційних культурно-світоглядних основ із сучасним станом культури; співвідношення культури з економікою, політикою, ідеологією, морально-етичними системами релігій тощо. Існує тісний зв’язок із політологією і соціологією, які дозволяють глибше осягнути цивілізаційну специфіку країн регіону. Не можна ігнорувати значимості економічних дисциплін, досягнень літературознавців, доробку соціальної психології
Згідно з навчальним планом курс відноситься до професійно-орієнтованих дисциплін гуманітарного циклу та охоплює хронологічні межі від 1815 р. (завершення наполеонівських війн) до 1918 року (часу завершення Першої світової війни).
ПРЕДМЕТ КУРСУ – політичний, соціальний, економічний, й культурний розвиток народів, держав і регіонів обох континентів.
МЕТА КУРСУ полягає у глибокому професійному засвоєнні студентами закономірностей та особливостей розвитку народів і країн Європи та Америки як органічної і нерозривної складової розвитку світової цивілізації.
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ наступні:
1) визначити прикметні риси типологічних моделей політичного й соціально-економічного розвитку суспільств Європи й Америки, специфіку їх соціальної стратифікації;
2) виявити спільне і відмінне у розвитку капіталістичних відносин в країнах Європи і Америки;
3) з’ясувати загальні закономірності й специфіку розвитку народів та держав континентів;
4) продемонструвати роль релігійного фактору у політичному і духовному житті народів, націй і суспільств;
5) висвітлити основні риси розвитку культури, ментальності народів;
6) показати конкретно-історичний розвиток країн, визначальних процесів, явищ, подій;
7) розкрити роль різних факторів у розвитку (капіталістичної ) цивілізації Європи та Америки;
8) вдосконалити уміння студентів працювати з джерелами;
9) домогтися опанування студентами хронології, основних наукових понять;
10) закріпити навички працювати з наочними матеріалами (особливо з історичною картою).
Вивчивши курс, студент повинен знати:
1) основні закономірності й особливості соціально-політичного й економічного розвитку європейського і американського континентів та їхніх головніших регіонів;
2) історію конкретних (передбачених навчальною програмою) країн та народів;
3) основні риси розвитку культури країн регіону;
5) життя і діяльність найвизначніших історичних постатей;
6) хронологію;
7) понятійний апарат;
8) теми, що вивчаються у шкільному курсі “Всесвітньої історії”.
Студент повинен уміти :
1) аналізувати соціально-політичні й економічні процеси, що відбувалися в країнах Європи та Америки у вказаний період, співставляти їх з подібними процесами у країнах Азії і Африки, Російській імперії;
2) вільно володіти одержаними знаннями, формулювати власні думки, робити аргументовані висновки, дискутувати;
3) працювати із джерельним матеріалом, використовувати його при висвітленні тих чи інших питань;
4) розробляти уроки з нової історії країн Європи та Америки, тематика яких передбачена шкільною програмою “Всесвітня історія”;
5) володіти історичною картою, працювати з контурними картами;
6) користуватися набутими знаннями у виховній роботі з учнями.
Враховуючи стан української та зарубіжної (російської, американської, французької тощо) методології історичного пізнання, укладач програми виходив із того, що її зміст має спрямовуватися на об’єктивне з’ясування як історії окремих народів і країн, так і явищ та подій минулого. А тому намагався уникнути механічної заміни формаційного підходу до вивчення історії на цивілізаційний чи якийсь інший. Вважаючи, що жоден з відомих методів пізнання не є універсальним і не може претендувати на виняткове право осягнення історичної правди, зроблено спробу використати окремі складові різних підходів: формаційного, стадіального, цивілізаційного, культурологічного тощо. Як основу історичного пізнання програма передбачає застосування історичного методу, а також вживанню історико-генетичного, проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, історико-типологічного й інших методів.
Акцентування уваги на міжнародній проблематиці при складанні курсу семінарських занять обумовлене глибокими змінами у сфері зовнішньої політики та міждержавних відносин в останній третині ХІХ – на поч. ХХ ст. Технічна модернізація Європи та США кардинально вплинула на їх економічний, суспільно-політичний, культурний розвиток. Тіснішими й глибшими стали міждержавні торговельно-економічні зв’язки, посилилась конкуренція на світовому ринку, що призвело до ускладнення політичних стосунків між провідними країнами. Тому в зазначений період у зовнішній політиці великих держав особливо чітко простежуються економічні інтереси й прагнення, внутрішньополітичні чинники, що в поєднанні з традиційними зовнішньополітичними завданнями ставлять міжнародні відносини на чи не найперше місце у визначенні шляху історичного розвитку Європи та Америки. Крім того, саме в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. зовнішня політика і дипломатія набула тих специфічних рис і характерних ознак, які притаманні й сучасним міжнародним відносинам, що спонукає до їх поглибленого вивчення на семінарських заняттях.
Головними прийомами навчання дисципліні є усне слово викладача (лекція, пояснення проблемних моментів на семінарах), організація аудиторної роботи студентів (бліц-опитування, участь у дискусії та інші інтерактивні форми), проведення письмових робіт, організація виконання індивідуального науково-дослідного завдання із визначеної тематики. Після вивчення кожної теми передбачається підсумкове закріплення знань категоріального апарату. Вагоме місце відводиться також складанню тематичних схем, таблиць, роботі з контурною картою. Важливу роль у вивченні курсу відводиться самостійній роботі студентів (особливо на заочній формі навчання). Вона передбачає опрацювання джерел та наукової літератури в позааудиторний час, вивчення фахового понятійного апарату, й хронології, опанування навичок роботи з історичною картою.
Передбачаються різні форми поточного контролю: опитування на семінарах, проведення співбесід та модульних контрольних робіт, перевірка виконання індивідуального науково-дослідного завдання. У кінці семестру проводиться іспит. Розроблено також критерії оцінювання начальних досягнень студента у відповідності до вимог кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
Запропонований порядок тем не є суворо обов’язковим, але створює послідовність, котра дозволяє виявити закономірності і зв’язок явищ. Список рекомендованих для опрацювання студентами джерел і літератури може бути доповнений відповідно до нових надходжень у бібліотеку університету.
- Викладач: Боровець Іван
- Викладач: Пігович Ірина