Сучасна шкільна історична освіта України переживає період непростих трансформацій. Декларований курс про орієнтацію викладання предмету “історія” у середній школі на європейські зразки вимагає докорінної перебудови нормативно-правової бази навчального процесу (нових планів, програм, освітніх стандартів) та змін у повсякденній професійній практиці кожного рядового вчителя історії.

Процес реформування у цій сфері позначений як далекосяжними здобутками, так і низкою труднощів, пов’язаних, наприклад, із критикою нововведень з боку частини консервативно налаштованих педагогів, нестачею коштів на реалізацію запланованих необхідних проектів. Та, мабуть, найголовнішою проблемою є практика формального пристосування до нових вимог у шкільній історичній освіті з фактичним збереженням старої методики й підходів у навчальному процесі. В даному випадку, на нашу думку, вирішальну роль відіграє не стільки банальне небажання змінювати напрацьовані звичні схеми роботим з учнями, скільки брак методичної інформації про досвід та позитивні результати досягнень західних колег у викладанні історії в школі. Тому актуальним завданням постає ознайомлення вітчизняних педагогів з моделями шкільної історичної освіти, теорію та практикою викладацької діяльності вчителів історії у зарубіжних країнах.

Предмет даного курсу є характерні особливості та загальні закономірності змісту шкільної історичної освіти у провідних країнах Європи та Північної Америки, державах Східної Європи.

Мета курсу полягає у висвітленні та оцінці концептуальних засад, теоретичної та навчально-практичної складових процесу вивчення історії у зарубіжній школі.

Завдання курсу наступні:

1) з’ясувати стан, позитивні здобутки та труднощі розвитку зарубіжної шкільної історичної освіти на сучасному етапі;

2) проаналізувати основні цінності та стратегічні цілі вивчення історії у школах країн Європейського Союзу;

3) розглянути моделі шкільної історичної освіти у провідних країнах Європи та Північної Америки;

4) ознайомитися з досвідом реформування викладання історії в школах країн Східної Європи;

5) проаналізувати методичну основу та досвід проведення різноманітних типів уроків історії у зарубіжній школі;

6) окреслити характерні риси зарубіжних підручників з історії та їх роль у навчальному процесі.

Важлива роль у вивченні курсу відводиться самостійній роботі студентів. Вона передбачає опра­цювання джерел та наукової літератури, вивчення фахового поня­тійного апарату й хронології, вдосконалення педагогічних умінь студентів, написання рефератів з визначеної тематики.

Передбачаються різні форми поточного контролю: опитування на семінарах, проведення контрольних робіт і співбесід, написання рефератів. Залік проводиться у кінці 8-го семестру.

Для підготовки студентів до семінарів розроблено плани за­нять із методичними рекомендаціями, списками пропонованих дже­рел, наукової і навчальної літератури.

Вивчивши курс "Викладання історії в зарубіжній школі", студент повинен знати:

-      особливості моделей шкільної історичної освіти у різних країнах Європи та Америки;

-      Етапи реформування навчальних планів та програм з історії у іноземних державах у кінці ХХ – на початку ХХІ ст.;

-      структуру та методику проведення уроків у зарубіжній школі;

-      особливості дидактичних підходів до формування змісту підручника з історії у різних країнах

-      понятійний апарат теоретичного матеріалу курсу.

Студент повинен уміти:

-      вільно володіти набутими знаннями з теоретичного блоку курсу, формувати думки, робити висновки, аргументувати власні су­дження, дискутувати;

-      визначати спільні і відмінні риси вітчизняної шкільної історичної освіти та принципів викладання історії у середній школі зарубіжних країн, виділяти їх позитивні і негативні сторони;

-      аналізувати досвід зарубіжних колег у проведенні уроків;

-      використовувати набутті теоретичні знання у практичній педагогічній діяльності під час проходження планової практики.

Головними прийомами навчання дисципліні є усне слово викладача (лекція, пояснення проблемних моментів на семінарах), організація аудиторної роботи студентів (бліц-опитування, участь у дискусії та інші інтерактивні форми), проведення письмових робіт, організація виконання індивідуального науково-дослідного завдання із визначеної тематики. Після вивчення кожної теми передбачається підсумкове закріплення знань категоріального апарату. Важливу роль у вивченні курсу відводиться самостійній роботі студентів. Вона передбачає опрацювання джерел та наукової літератури в позааудиторний час, вивчення фахового понятійного апарату.

Передбачаються різні форми поточного контролю: опитування на семінарах, проведення співбесід та модульних контрольних робіт, перевірка виконання індивідуального науково-дослідного завдання. У кінці семестру проводиться залік. Розроблено також критерії оцінювання навчальних досягнень студента у відповідності до вимог кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Запропонований порядок тем не є суворо обов’язковим, але створює послідовність, котра дозволяє виявити закономірності і зв’язок явищ. Список рекомендованих для опрацювання студентами джерел і літератури може бути доповнений відповідно до нових надходжень у бібліотеку університету.